Вперше визначено поняття правового регулювання договірних цивільних відносин як впливу суб'єкта правового регулювання (учасників цивільних відносин або держави) на цивільні суспільні відносини шляхом установлення норм цивільного права (договірного чи статутного) та їх реалізації з метою упорядкування вказаних відносин відповідно до ідеальних моделей, закладених у цих нормах. Доведено, що провідну роль у регулюванні договірних цивільних відносин від моменту набуття чинності Цивільного кодексу (ЦК) України 2003 р. одержало їх саморегулювання, що здійснюється безпосередньо самими учасниками таких відносин у договорі між ними. Визначено межі саморегулювання договірних цивільних відносин, встановлено його співвідношення з державним регулюванням, а також категорією автономного регулювання. Системно досліджено принципи та механізм правового регулювання договірних цивільних відносин. Запропоновано напрямки удосконалення положень цивільного законодавства щодо окремих елементів такого механізму. Сформульовано висновок, що статус ЦК України як основного акта цивільного законодавства України полягає в тому, що його основні положення, які визначають загальні засади цивільно-правового регулювання суспільних відносин (ст. 1 - 23 ЦК України), стосуються не лише норм самого ЦК, а й усіх інших актів цивільного законодавства України, які не можуть допускати відступу від них.

  Завантажити