На широкому мистецькому тлі здійснено комплексне дослідження особливостей модернізму в українській прозі 1920-х рр. як синкретичного світоглядно-естетичного національного феномену. З використанням тодішніх культурологічних документів, архівних матеріалів, репрезентаційних художніх текстів проаналізовано його генезис у контексті національної та європейської традицій, визначено культурні моделі (Г. Сковорода, П. Куліш), з якими пов'язані особливості модерністської художньої свідомості 1920-х рр., ідентифікаційні, стильові та функціональні стратегії розвиненого модернізму. Науково обгрунтовано його неокласичну стратегічну домінанту як основу, на якій авангард виконував роль експериментальної лабораторії; проаналізовано специфіку українського європеїзму, співвідношення модернізму з ідеологією, політикою. Тодішній літературний процес ідентифіковано як сукупність індивідуальних стилів, визначено стильові домінанти модерністської прози (ірраціональність, ігровий чинник, романтизм, експресіонізм та урбанізм). В інтерпретації актуальних світоглядно-естетичних питань, творів українських письменників зроблено сучасні акценти.

  Завантажити