Обгрунтовано обмеженість класичного підходу до розуміння соціально-історичної динаміки та наведено постнекласичну інтерпретацію сучасного бачення моделей історичного прогнозування, які актуалізувалися у зв'язку з новітніми науковими відкриттями у сфері гуманітарних наук, зокрема, нелінійності історичного часу, неодетермінізму. Наголошено на евристичному та прогностичному потенціалі нелінійної парадигми, яка є світоглядною та методологічною основою сучасної картини світу, розкрито її суть і артикулювання її основних характеристик. З використанням інструментарію теорії нелінійної динаміки розглянуто інститути державності в інтерпретації постнекласичного пом'якшення тлумачення основної функції держави, суттю якої є її монополія щодо застосування "сили" у випадках соціальної патології та у процесах управління в контексті загального тлумачення цього терміна. Увагу приділено моделюванню історії української державності, на прикладі якої розкрито суть нелінійного підходу в гуманітарії традиції знання. Дослідження грунтується на уявленнях, що кризові моменти української історії є точками біфуркації, вони повинні виключатися з розгляду та мають стати центральними, оскільки основою зміни самоорганізаційно виникаючого соціального порядку є зміна рисунка структури самоорганізації у точці соціальної біфуркації. Це точки відліку розкриття логіки нелінійних уявлень процесу інституціалізації української державності. Розглянуто реальні суспільні трансформації, точки біфуркації в українській історії, якими є точки втрати / надбання державотворчого вектора, а також альтернативні еволюційні сценарії у аспекті нереалізованих можливостей націєдержавного будівництва. Це дозволило виявити основні механізми реалізації нелінійної парадигми в соціально-історичному пізнанні на прикладі становлення інститутів української державності.

  Завантажити