Досліджено проблему виявлення й обгрунтування особливостей словесної реалізації та функціонування речових образів у художніх системах В. Скотта та Е.Т.А. Гофмана, яких розглянуто у контексті ідейно-естетичної доктрини західноєвропейського романтизму. Зазначено, що увага до світу артефактів формується на вищих щаблях літературної культури. Образ-річ є об'єктом самостійної уваги письменника лише у Ренесансі, за цього одразу ж його функція ускладнювалась - бароко прагнуло "розчинити" чуттєвий блиск речей ідеї "moento mori"; класицизм, культивуючи антично-ренесансний смак до мімезису, перетворював річ на аксесуар. Класицистичний або романтичний твір не можна уявити без розгалуженого змалювання матеріальної цивілізації. Проте, лише у романтизмі сформувався справжній "житопис словом", за яким річ постає у її непростих взаєминах зі своїм творцем - людиною, вона стає певним виразом духовної суті народу, а водночас - набуває іманентності, відчуженості. Відзначено, що історичний роман Скотта є запереченням класицистичного антиісторизму. Минуле репрезентують архітектура та костюм персонажа, побутові деталі. Індивідуальнізація предмета сигніфікує складність співвідносин між людьми. Досвід Скотта став підгрунтям для реалістичного експерименту, в якому мистецтво мало зрівнятися з наукою у її опануванні матеріального світу. У Гофмана час "раздвоєний", бо тут паралально відбувається звичайний "побутовий" час і дихає Вічність, що вкорінене в характерному містицизмі епохи, не вільної від тяжіння до потойбічного. Завдяки Скоттові склалася традиція розгалуженого змалювання середовища, соціальної належності особистого характеру персонажа через систему образів-речей; від Гофмана, якого цікавило не "зовнішнє" буття речового світу, а потаємно-містичні зв'язки між реаліями, наявна лінія "відчуження" речі від людини, що у новітній літературі набуває характеру "бунту речей" проти володаря.

  Завантажити