Проведено історико-філософський аналіз проблеми взаємозв'язку душі та тіла у контексті західноєвропейської філософської традиції. Досліджено дві протилежні парадигми розуміння взаємозв'язку душі та тіла - суб'єктно-об'єктної та трансценденталістської, що визначають специфіку філософського дискурсу стосовно розуміння людського "Я". Відзначено, що взаємовплив двох протилежних парарадигм взаємозв'язку душі та тіла у філософії Нового часу завжди інтенціональний, тобто такий, що розмірковується, осмислюється. Передумовою цієї інтенціональності є фактичний взаємовплив душі та тіла людини, індивида, особистості. На підставі аналізу цієї проблеми показано, що зміст кожної з розглянутих парадигм виявляє його автономність щодо конкретних проявів взаємозв'язку душі та тіла. Зазначено, що джерела суб'єктно-об'єктної парадигми експлікуються у філософському контексті античності, зокрема, в онтології та психології Арістотеля. Вони містять вихідні характеристики розуміння взаємозв'язку душі та тіла як специфічних сутностей, які можна розглядати як відносно самостійні й аналізувати у межах конкретних наук. Трансценденталістська парадигма взаємозв'язку душі та тіла найбільш яскраво представлена у метафізичних системах Р. Декарта, Б. Спінозита Г. Лейбніца.

  Завантажити