Досліджено проблему підвищення ефективності терапії хворих на хронічну серцеву недостатність (ХСН) з супутнім абдомінальним ожирінням (АО). З'ясовано роль інсуліноподібного фактора росту-1 (ІФР-1) і мозкового натрійуретичного пептиду (МНУП) у процесах ремоделювання серця та у виборі оптимальної схеми патогенетичного лікування. Визначено, що особливістю розвитку ХСН у хворих з супутім АО є виснаження системи натрійуретичних пептидів на фоні великих значень індекса гемодинаміки, вуглеводного, ліпідного обмінів у хворих на ХСН залежно від наявності АО. Установлено позитивний взаємозв'язок індексу інсулінорезистентності НОМА та МНУП у хворих на ХСН з нормальною вагою тіла, що доводить про наявність адекватних компенсаторних механізмів. У хворих з АО на фоні зростання індексу НОМА плазмова концентрація МНУП зменшується, що вказує на швидке виснаження адаптаційних механізмів ХСН. З'ясовано, що більш виразні процеси гіпертрофії міокарда у хворих на ХСН з наявністю АО у порівнянні з хворими без АО, взаємпов'язані з підвищенням активності ІФР-1 внаслідок стимулювальних ефектів інсуліну на фоні інсулінорезистентності. Визначено особливості гуморального та гемодинамічного ефектів двох схем терапії хворих на ХСН з АО: з застосуванням інгібіторів ангіотензинперетворювального фермента (ІАПФ) лізоприлу та комбінації ІАПФ лізоприлу й антагоністів рецепторів ангіотензину II, враховуючи більш виразний позитивний ефект щодо гуморальних і метаболічних показників у порівнянні з застосуванням ІАПФ.

  Завантажити