Досліджено європейську модель тексту філософського роману в його численних модифікаціях за різними критеріями (роман культури, антикультури, власне філософський, інтелектуальний; лінійний, параболічний, дискурсивний). Текст філософського роману проаналізовано у широкому універсально-культурологічному та філософсько-естетичному аспектах як полігенетичну художню структуру, як текст культури та літератури. Доведено, що тісний зв'язок культурософських течій XX ст. з естетичною практикою обумовив формування специфічної ознаки літератури, певний тип філософування, що особливо проявляється у тексті філософського роману. З'ясовано, що гетерогенність діалогічної філософії виражена у полілогічному (поліфонічному) типі роману, гомогенність трансцендентальної - в екзистенціалістському, а синкретизм неоміфологізму - в параболічному. З урахуванням специфіки тексту розглянуто його образно-персонажну сферу, акцентовано увагу на особливому типі художнього узагальнення, притаманного саме цьому жанру - типологізації. Досліджено складні й ускладені авторські експлікації суб'єктно-об'єктної ієрархії тексту, виокремлено й описано його наративно-смислові рівні - філософський, художній, есеїстський, зроблено спробу вмотивування "нехудожніх" вкраплень до тексту. Виділено різні типи задоволення від тексту філософського роману. Розкрито малодосліджену природу інтелектуального задоволення, проаналізовано його складну взаємодію з естетичним.

  Завантажити