Досліджено югославську (сербську та хорватську) "воєнну" прозу 1970 - 1980 рр. на підставі матеріалу романів "Ніж", "Молитва" В.Драшковича та "Бомба", "Пан полковник", "Тіла і душі" М.Божича. До наукового обігу введено новий проаналізований і систематизований літературний матеріал, у контексті якого висвітлено літературний процес даної країни та літературу інших країн про Другу світову війну. Уперше в українському слов'янознавстві здійснено спробу проаналізувати характер і особливості югосласького роману про війну на одному з кульмінаційних етапів його еволюції. Розкрито причини та головні напрямки її якісного "стрибка", який відбувся на межі 1970 - 1980-х рр., взаємопов'язаний зі становленням погляду на події війни та народно-визвольної боротьби як на невід'ємну складову історичного минулого нації. Значну увагу приділено проблемам історичної пам'яті, взаємозв'язку сюжетних часів у рамках оповідної структури твору, нової ідентичності головного героя як основи для пошуку нової міжетнічної та міжконфесійної єдності, а також морально-етичним аспектам "воєнної" теми та наслідкам остаточної відмови літератури від принципу позитивності героя як обов'язкового атрибуту "своїх" учасників народно-визвольної боротьби.

  Завантажити