Розглянуто проблеми пошуку й обгрунтування у сучасному перекладознавстві таких методологічних передумов, які б дозволили надати йому статусу наукової дисципліни. У якості можливих методологічних підстав раціонального розділу перекладознавства розглянуто феноменологічну, структуралістську й герменевтичну концепції, які, подібно перекладознавству, пов'язані з феноменом розуміння. З'ясовано, що методологічні засоби даних концепцій обмежені у рішенні ключових проблем перекладу - оцінки ступеня його адекватності й якості. У кожній з цих концепцій висунуто вимогу цілісності будь-якого осмислення, а цілісність є одна з найважливіших характеристик системного подання об'єкту. На підставі застосування системного підходу сформульовано так звану "дилему перекладача", запропоновано розрізняти ситуації перекладу за системними дескрипторами першого (концептуальними, структурними, субстратними) й другого порядку (концептуально-структурними, структурно-концептуальними) та у зв'язку з цим висувати різні вимоги до перекладу - реалізувати інтернальну або екстернальну презумпцію перекладача. Відзначено, що застосування системного підходу сприяє вирішенню проблеми оцінки якості й адекватності перекладу шляхом відокремлення понять релевантного, адекватного й еквівалентного перекладу, а також залучення атрибутивних системних параметрів, зокрема лінійного характеру (таких, як цілісність, складність), які дозволяють здійснювати безеталонне (якісне) вимірювання, передбачуване параметричною теорією систем.

  Завантажити