Проведено обробку іконографічних правильників за методом математичної статистики у контексті українського розуміння святості. Проаналізовано концепції Г.Сковороди, Й.Гете, К.Юнга, в яких ікона постає як типовий "післяписемний" твір, омріяний ідеал мистецтва. Значну увагу приділено східній парадигмі тлумачення ікони як репрезентанта "досконалої людини" з використанням методології неоконфукціанства для аналізу суті української ікони. Уперше в Українській культурології й естетиці систематизовано досвід українських і зарубіжних науковців, вивчено історичну традицію та сучасний стан з метою з'ясування філософсько-естетичного виміру іконографії. Досліджено практику розвитку сучасної культури, її національних особливостей.

  Завантажити