З'ясовано інтертекстуальні зв'язки та типологічні подібності у творчості Т.Шевченка та трьох визначних представників польського романтизму - А.Міцкевича, Ю.Словацького та З.Красінського, визначено самобутні риси їх літературної спадщини. Розглянуто новаторський аспект дослідження - топіко-риторичний аналіз романтичної поезії. Вказано на розширення міждисциплінарних зв'язків шляхом встановлення нових меж риторики та етики, семантики, історіографії, ідеології, поетики. Застосовано метод комплексного зіставлення до тих творів польської та української літератури, що раніше не були предметом порівняльного дослідження. Обгрунтовано доцільність під час типологічного аналізу українського та польського романтизму в окремих випадках орієнтуватися не на ідентичні, а на аналогічні явища (історичні культи, топоси). Розкрито нові аспекти в романтичній історіософії, зокрема культ історії підпорядковано культові профетизму. Уточнено розуміння малодосліджених та невиправдано ігнорованих романтичних дискурсів (профетизму, "християнського прометеїзму", релігійної неортодоксальності, антиурбанізму, "літератури заслання").

  Завантажити