Історію європейських архітектурних стилів IX - XVIII ст. розглянуто як формальне вираження католицької християнської парадигми, обгрунтовано тезу, що ці стилі географічно не поширюються за межі католицького світу, а хронологічно - за межі XVIII ст., становлення стильових моделей католицького храмобудівництва є взаємозалежним з формуванням специфічно католицьких стильових типів чернечих організацій; охарактеризовано храми романських бенедиктинських конгрегацій, готичних жебруючих орденів, барокових реформованих та новоутворених контрформаційних орденів. Обгрунтовано необхідність під час визначення регіональної специфіки архітектурних шкіл храмобудування враховувати діоцезальну та провінційно-орденську приналежність об'єктів та доведено, що розвиток регіональних традицій храмобудування пов'язаний саме з буттям діоцезальної організації земель, підпорядковується приписам діоцезальних нормативних документів; натомість розповсюдження пан'європейських стильових тенденцій пов'язане з ойкуменічною діяльністю орденських організацій, кожна з яких має певні стильові уподобання. Зібрано та опрацьовано дані щодо католицького храмобудування IX - XX ст. на Київщині та Волині, виявлено пріоритетне значення періоду бароко. Визначено періодизацію місцевого католицького барокового храмобудування, до наукового обігу введено системно впорядкований перелік пам'яток. Вивчено системну цілісність розрізнених об'єктів, сформульовано ознаки їх стильових напрямків та архітектурних типів католицького храмобудування, визначено їх генезу та систему взаємовпливів. Наголошено на диференціації української барокової архітектури на принципово відмінні лінії: українського національного православного бароко та католицького колоніального бароко на Україні, зазначено незалежність останнього в межах першого.

  Завантажити