Досліджено концепцію соціальної організації цивілізованого суспільства в її історичній еволюції. Показано шляхи формування цієї концепції у її еволюційній зміні: виникнення, утвердження, тенденції сучасного розвитку. Використано нетрадиційну методику, яка поєднує організаційний підхід до вивчення суспільства з системним, цивілізаційним, парадигмальним, діяльним, інтервальним. Обгрунтовано спробу знайти алгоритм історичної еволюції цивілізованого суспільства у співвідношенні усіх її ланок: коеволюції та революції, дивергенції та конвергенції, монізму та плюралізму. Вперше проаналізовано шляхи формування концепції соціальної організації цивілізованого суспільства. Використано ідею про організаційну будову матерії. Новою є спроба подолати існуючі однобокості у вивченні суспільства шляхом запровадження поняття "системоутворююче ядро". Суспільство предсатвлено в дослідженні системною ієрархією з розкриттям її внутрішнього змісту у вигляді рівнів організації, які поступово ускладнюються. Виявлено прагнення елімінувати політичні та ідеологічні мотиви, зблизити та привести в певну систему погляди, з точки зору різних існуючих шкіл філософії, визначити шляхи їх конвергенції. Поглиблено зміст понять: розподіл праці, власність, соціальна культура, свобода та культура, які розглянуто концептуально. Запроваджено для характеристики соціальних процесів такі поняття, як спекулятивна вартість, рушійна сила товару, політичний соціум, суспільна самосвідомість. До новизни відноситься внесення в дослідження такого критерію, як відтворення суспільного життя, який підводить основу до розуміння історичної еволюції суспільства. Результати дослідження можуть бути використані у формуванні концепції соціальної організації та теорії суспільства, з'ясуванні перспективи розвитку сучасного суспільства перехідного типу: громадянського, постіндустріального, інформаційного, гуманного, відкритого. В Україні застосування результатів дисертаційної роботиможе складатись з декількох напрямків: 1) формування відкритого суспільства на основі ринкових соціальних усталень; 2) соціальна інтеграція українського суспільства до європейської та світової співдружності; 3) вибір оптимальних варіантів реформування, котрі позбавляють від монополізму та помилок світової цивілізації, враховують світовий досвід розподілу праці та інтеграції; 4) зближення різних регіонів України у єдиний соціальний простір на основі спеціалізації та кооперації виробництва і обігу, соціокультурного співвиробництва; 5) формування власного філософського фундаменту, спроможного актуально обгрунтувати не тільки практичні засоби щодо укріплення економічної самостійності та політичної незалежності, але і прорив в майбутнє.

  Завантажити