Уперше у слов'янському мовознавстві висвітлено з використання лінгвотекстологічного підходу комплекс писемних джерел давньоруського, давньоболгарського та давньосербського походження, в яких містяться згадки про слов'янські й елліністичні язичницькі вірування. Досліджено пам'ятки, які традиційно визначаються як слова та повчання, спрямовані проти залишків язичництва в народі. Здійснено аналіз семантико-тематичних особливостей ключової лексики джерел цих пам'яток у порівнянні з такими самими особливостями лексики канонічних церковних і літописних центонно-парафразовою архітектонікою побудови середньовічного тексту. Така архітектоніка виявляється у тому, що змістові частини попередніх текстів (прецедентних текстів) використовуються для побудови нових текстів. Завдяки лінгвотекстологічному підході подано численні неординарні інтерпретації відповідних місць давньої слов'янської книжності, які залишалися неясними, або мали хибні тлумачення.

  Завантажити