Досліджено роль еволюційно-синергетичної парадигми в осмисленні тенденцій суспільного розвитку в ретроспективному та перспективному аспектах. Обгрунтовано необхідність формування нової методології дослідження суспільства у синергетичному контексті внаслідок недостатньої ефективності традиційних підходів (формаційного) щодо адекватного пояснення переходу на якісно інший рівень соціуму за умов нестабільного існування. Відзначено перспективність і плідність дослідження соціальних систем у контексті еволюційно-синергетичної парадигми, методологічний і теоретичний потенціал якої дозволяє більш глибоко та всебічно осмислити цілісність і складність такого феномена як сучасне суспільство, а також діалектичну єдність рівноважних і нерівнозначних процесів історичного розвитку. З'ясовано значення флуктуацій, у ролі яких за умов нестабільності у соціумі виступає особистість. Визначено причини досить високої імовірності впливу особистісного фактора на макросоціальні процеси в епоху суспільних змін. Обгрунтовано положення про визначальний вплив на еволюцію соціальної системи двох протилежних тенденцій - ентропії та негентропії, що формують біфуркаційну та еволюційну траєкторії розвитку соціуму. Експліковано особливості самоорганізації в соціальній системі на сучасному етапі. Встановлено, що чим більша диференціація (вище рівень неоднорідності внутрішнього середовища системи) моделі світу, тим вище антиентропійний потенціал системи як суб'єкта керування, а як наслідок - ефективніший процес управління соціумом. Доведено, що культура є наймогутнішим антиентропійним механізмом суспільства.

  Завантажити