Визначено поняття, роль та зміст принципу диспозитивності цивільного процесуального права. Проаналізовано дію цього принципу відносно всіх суб'єктів цивільного процесу, у різних цивільних провадженнях та запропоновано шляхи вдосконалення меж диспозитивності у цивільному судочинстві. Указано, що до складу процесуальних прав, які визначаються принципом диспозитивності, належить право заінтересованих осіб визначати межі судового захисту. Доведено, що принцип диспозитивності виконує в судовому процесі врівноважувальну функцію. Проаналізовано дію даного принципу відносно суду. Указано, що суд під час розгляду й вирішенні цивільних справ здійснює функції, похідні від функції здійснення правосуддя: забезпечення законності під час вирішення цивільних справ, компенсаторну, контролюючу та функцію захисту прав. Зазначені функції реалізуються шляхом здійснення судом диспозитивних прав і обов'язків. Висвітлено дію принципу диспозитивності у позовному, апеляційному, касаційному провадженнях, а також провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, та у справах окремого провадження. Запропоновано новий підхід до розмежування підвідомчості зазначених справ. Деякі справи запропоновано віднести до компетенції адміністративних судів, а решту розглядати за правилами позовного провадження та назвати справами з питань публічно-правових відносин.

  Завантажити