Дисертацію присвячено духовній, архітектурно-естетичній та функціональній реабілітації православних монастирських комплексів в Україні. Виявлено фактори історико-соціального плану, які зумовили еволюцію характеру будівництва монастирських комплексів, містобудівне значення ансамблів у формуванні планувальної структури населених пунктів, композиційні закономірності побудови монастирів, стилістичну своєрідність їхніх основних елементів. Методика дослідження базується на історико-архітектурному аналізі першоджерел, натурному обстеженні збережених пам'яток монастирської архітектури. При цьому застосовано порівняльно-історичний, типологічний методи та метод графічних реконструкцій. Перший розділ - "Аналіз історичного процесу зародження і розвитку монастирських комплексів" - присвячено узагальненню попередніх досліджень з теми дисертації, проаналізовано історичні основи формування монастирських комплексів та їх роль у суспільстві. Виявлено основні етапи розвитку архітектурно-планувальної системи монастирів в історичному контексті. Обстежено основні групи будівель на території комплексів. Проведено аналіз візуального сприйняття об'ємно-просторової та планувальної структури монастирів. На основі цього узагальнено архітектурно-мистецьку роль монастирських комплексів в історичному середовищі. У другому розділі - "Дослідження монастирських комплексів України з метою їх реставрації та реабілітації" - здійснено аналіз технічного стану монастирів, починаючи з 1917 року і до нашого часу. Розглянуто чинники деформацій та руйнацій споруд. Виявлено історико-культурну значущість архітектурних пам'яток у комплексі та визначено прямованість пам'яткоохоронних заходів. Досліджено фактори, що сприяють реабілітації значущості монастирів у системі поселень. Третій розділ - "Методичні заходи реабілітації монастирських комплексів у сучасних умовах" - присвячено виявленню методики реабілітації, регенерації та реставрації монастирів і їх окремих споруд з метою їх функціонування. Виділено основні принципи включення сучасних споруд у монастирський комплекс з метою надання комплексу втраченої містобудівної значущості. Вперше простежено процес формування монастирських комплексів України як просторово-підпорядкованої системи, що винникла внаслідок дії факторів суспільно-економічного і естетико-культурного плану. Монастирі були організаційним чинником "історичного ландшафту" українських міст та поселень, виконували роль своєрідного каталізатора просторового розвитку урбаністичних утворень, надаючи останнім неповторного архітектурного обличчя.

  Завантажити