На підставі результатів клініко-параклінічних досліджень доведено, що передменструальні розлади (ПР) є проявами захворювань, а саме: передменструального синдрому (ПМС) і передменструальних дисфоричних розладів (ПМДР), для яких характерним є віковий градієнт тяжкості. Установлено, що у більшості пацієнток з ПМС захворювання розвинулося за дії стресіндукувальних факторів у результаті проградієнтного перебігу передменструальних симптомів на тлі запальних захворювань різної локалізації, за цього превалюють фізикальні розлади, спричинені дисімунним станом, порушеннями вегетативної регуляції з помірною симпатикотонією за відсутності активації вагальної та центральної ланки вегетативної нервової системи, що зумовлює розгляд ПМС як соматопсихічну патологію, яка розвивається у фазі компенсації дистрес-синдрому. Доведено, що МДР є психосоматичним захворюванням, яке характеризується превалюванням психопатологічної симптоматики та вегетативною дисфункцією з вираженою симпатикотонією та гіперактивацією надсегментарної ланки вегетативної нервової системи та розвивається на тлі імуносупресії в акцентуйованих за істероїдним чи сенситивним типом осіб з високии рівнем реактивної й особистісної тривожності під впливом стресогенних факторів у разі декомпенсації дистрес-синдрому. Виявлено, що однією з ланок розвитку передменструальних порушень є гіпофункція яєчників, яка у випадку ПМС є первинною і здебільшого має запальний генез, для ПМДР характерний вторинний гіпогонадизм, обумовлений зниженням продукції гонадотропінів і гіперпролактинемією внаслідок зриву компенсації стреслімітувальних систем. На підставі виявлених особливостей клінічного перебігу та механізмів розвитку ПР розроблено критерії диференціальної діагностики та патогенетично обгрунтовано комплексні методи лікування різних їх форм. Створено алгоритм і математичну модель прогнозування розвитку ПМС і ПМДР та визначено фактори ризику їх розвитку з урахуванням ступеня ймовірності виникнення.

  Завантажити