Доведено, що обгрунтування є необхідною умовою визначення та реалізації пропозиційного знання. Запропоновано референційну модель прагматичного визначення знання як варіант вирішення проблеми Геттіера. Зазначено, що застосування еволюціоністської ідеї про пізнання як форми адаптації є засобом вирішення не лише проблем реалізму, але й позитивного вирішення проблеми єднання нормативного та дескриптивного статусу обгрунтування, це положення водночас є підтвердженням гіпотези про залежність нормативного епістемологічного дослідницького рівня від дескриптивного. Виявлено, що можливість зняття протиставлення в дослідженнях нормативістської та дескриптивістської епістемологічних орієнтацій, а також узгодження екстерналізму та інтерналізму як і підходів до обгрунтування здійснюється на основі постнекласичного типу аналітичної епістомології. Доведено, що у межах трирівневої концепції обгрунтування є можливим узгодження інтерпретацій обгрунтування пропозиційного знання (декларативної евіденціалістської та процесуальної релаєбілістської) шляхом установлення залежності між доксастичним і процесуальними рівнями аналізу обгрунтування та їх включення до єдиної нормативної моделі. Визначено, що існує залежність між двома видами скептичних аргументів і двома підходами щодо розгляду проблеми обгрунтування: скептичні аргументи "трилеми Агріппи" окреслюють напрямок розвитку дослідження структури обгрунтування як основи "відповідальнісної" інтерпретації обгрунтування; "картезіанські" скептичні аргументи визначають "істиннісну" інтерпретацію обгрунтування через встановлення відношення між обгрунтуванням та істиною.

  Завантажити