Вперше національне дістає філософсько-антропологічну експлікацію шляхом використання як методологічної основи феноменології, герменевтики та екзистенційної діалектики, а також залучення до активного філософського обігу концептуального поля філософської класики, зокрема, класики метафізики, у тісному поєднанні з екзистенційною філософською думкою XX ст. Наведено інтерпретацію поезії, зокрема, поезії Празької поетичної школи як форми філософського осягнення національного українського світу. Запропоновано інтерпретацію екзистенційного проекту "пражан" як поля ідеальних можливостей людини (аж до прориву у вимір трансцендентного, нескінченного), і певної онтологічної потенції, конституйованої смислами тут і тепер. Саме така втіленість репрезентує рух екзистенцій. Розгорнуто розуміння "пражанами" національного як буття, у належності до якого людина знаходить цілісність і сенс існування. Зазначено, що гранична ситуація є найтиповішою для розуміння поетами Празької школи українського національного світу і означає рух екзистенції у трансцендентне. Доведено, що в цій межовості закладено засади антиномій: сутності - існування, стражденості - м'ятежності, які виростають на грунті української антитетики (насамперед Сковороди та Чижевського). Визначено особливий емоційний характер цих антиномій, що обумовлює специфічну напругу внутрішнього кордоцентричного світу української людини, екзистенціалами якого є найчастіше страх-туга-відчай. Доведено, що в межах досліджуваної поетичної школи український національний простір концептуалізується двома проектами - проектом стражденності та проектом бунтівництва. Експліковано у філософському дискурсі поняття "бунтівництво".

  Завантажити