Досліджено вербальні та невербальні маркери, які формують загальне емпатичне тло комунікації. У науковий обіг уведено поняття комунікативної емпатії, моделювання якої пов'язане з адекватним використанням відповідного набору мовних та екстралінгвальних одиниць і комплексів. Розроблено теоретичні засади теорії комунікативної емпатії. Пояснено глибинну природу даного феномена, який містить ментальні, психолінгвістичні, нейрофізіологічні, лінгвальні та невербальні складники. Встановлено мовні категорії української мови та конструктивних елементів невербального рівня, які оптимізують міжперсональну взаємодію. Виявлені одиниці та сигнатури корелюють із глибинними ментальними процесами, які характеризуються універсальними та динамічними ознаками. Виокремлення даних комунікативних маркерів здійснено за допомогою синтезу класичних і новітніх мовознавчих методик, де провідне місце належить парадигмі нейролінгвістичного програмування та сугестивної лінгвістики. Розглянуто лінгвальну специфіку емпатичної комунікації, пов'язану з дією універсальних законів мовного моделювання. Вивчено конкретні мовні компоненти метамодельних патернів. Теоретичні узагальнення дослідження верифіковано у релевантних психолінгвістичних експериментах. З'ясовано глибинну природу мовної сугестії й актуальних невербальних елементів. З метою визначення сугестивної динаміки проаналізовано всі мовні рівні. Висунуто гіпотезу про те, що концентром потенційної сугестивності є семантичне наповнення одиниць мови. Наголошено, що іманентною ознакою мовного впливу є семантична дифузність різної етіології. Кваліфіковано роль невербаліки в аспекті комунікативного впливу. Висвітлено характерні особливості опосередкованих контекстів. Детально розглянуто специфіку українського рекламного та політичного мовлення, а також фідеїстичних контекстів. Встановлено лінгвістичні особливості названих текстових масивів та їх сугестивний потенціал.

  Завантажити