Доведено, що в інституціональному формоутворенні освітньої системи важливу роль відіграє розвиток протиріччя між загальнокультурним призначенням освіти як сфери духовного виробництва та її функціонально-економічним призначенням як сфери виробництва послуг ринкового та неринкового типу. Обгрунтовано актуалізацію функцій освіти: професійно-економічної, соціокультурної стабілізаційної, забезпечення національної безпеки, неогуманістичної, інформаційної, інноваційної з урахуванням ускладнення та збагачення структури освітньої системи за умов інтенсивних змін глобального, технологічного, економічного та соціально-інституціонального середовища. Розкрито доцільність взаємопов'язаного використання неокласичного та інституціонального підходів щодо освітніх послуг. Визначено роль освіти в інформаційному суспільстві як іманентного засобу зменшення невизначеності та соціальної ентропії, сприяння збереженню національних і загальнолюдських пріоритетів і духовних цінностей, механізму узгодження між виробничою, культурною та соціальною сферою за умов поглиблення кризових і перехідних явищ глобального характеру. Розроблено шляхи формування власної конкурентної стратегії вищого навчального закладу. Доведено необхідність застосування різних варіантів оцінки зовнішньої та внутрішньої ефективності вищої освіти шляхом урахування безпосереднього внеску результатів даного інституту до національного доходу країни.

  Завантажити