Подані результати дослідження порушень ритму та провідності у 154 хворих на хронічний гломерулонефрит (ХГН). Встановлено, що розвиток життєво-небезпечних шлуночкових екстрасистол у хворих на хронічний гломерулонефрит пов'язаний з вираженою, тяжкою або термінальною хронічною нирковою недостатністю (ХНН), наявністю артеріальної гіпертензії, гіпертрофії або дилатації лівого шлуночка серця та ішемічною хворобою серця. На частоту розвитку надшлуночкових екстрасистол впливають виражена, тяжка або термінальна ХНН, дилатація лівого передсердя. Не встановлено суттєвої різниці порушень провідності у хворих на ХГН у порівнянні з хворими гіпертонічною хворобою або здоровими. Тривале застосування аміодарона дозволяє уникнути життєво-небезпечних шлуночкових екстрасистол, пропранолола або верапаміла - надшлуночкових екстрасистол.

  Завантажити