Обгрунтовано генетичні основи створення високопродуктивних сортів сої з коадоптованим асоціюванням генів холодо-, посухо-, жаро-, патогеностійкості, пластичності та стабільності шляхом удосконалення та розробки нових методів ідентифікації генотипів за морфофізіологічними та молекулярними критеріями на рівні спорофіту і гаметофіту. Встановлено, що фенотипні відмінності в прояві кожної з цінних кількісних ознак рослини, зокрема: маси бобу, маси бобів з продуктивного вузла, маси насінин в бобі у досліджуваних генотипів культурної (Glycine max) та дикої уссурійської (G.soja) сої зумовлюються ефектом 4 або 5 незалежно успадковуваних головних генів (олігогенів). Виявлено, що у диких генотипів досить високий ступінь стабільності зернової продуктивності рослин супроводжується зростанням варіабельності (пластичності) її компонентів. Отримано дані, які свідчать про відносну незалежність у зазначеної культури генотипних факторів, що контролюють холодостійкість на стадіях проростання насіння, росту та розвитку сходів, формування бобів. Розроблено методичні підходи добору термостійких генотипів за інгібіторно-протеїназним і пероксидазним тестами. Запропоновано проводити мікрогаметофітній добір у сої за стійкістю до екстремальних температур та ураження патогенами. Відзначено, що ідентифікація генотипного різноманіття сої на основі маркерів поліморфізму ДНК (ISSR маркерів) розкриває нові перспективи цілеспрямованого добору вихідного матеріалу для адаптивної селекції, включно серед культурної (G.max) та дикої (G.soja) сої. Створено 8 нових сортів сої, з яких 3 (Подільська 1, Подолянка і Подільська 416) занесені до реєстру сортів України.

  Завантажити