На базі великого джерельного матеріалу осмогласних жанрів української монодії досліджено вибрані осмогласні цикли, що дає змогу виявити особливості адаптаційних процесів засвоєння візантійської осмогласної системи. Висвітлено тенденції, які спричинили утворення національного типу співочого нотолінійного збірника - Ірмологіона, на прикладі якого виявлено поступове увердження власне гласового структурного типу, який з'явився на початку XVII ст. і швидко став переважаючим. Проаналізовано інципітні списки 28-ми рукописів та виявлено дивовижну стабільність мелодики та звуковисотних рівнів піснеспівів кожного гласу у межах циклу. Зроблено висновок щодо незвичайно великої наявності усної співочої практики в усіх регіонах України, а також присутності глибокої теологічної базової основи розрізнених у часі написань. Зазначено, що такий феномен української осмогласної монодії потребує використання нового методу дослідження - комплексного богословсько-літургічного та мелодичного аналізу. Здійснено різноаспектне вивчення вибраних осмогласних жанрів догматиків, степенних - антифонів та воскресних ірмосів та показано формування в українському сакральному співочому мистецтві нового типу внутрішньогласових співвідношень, що демонструє високий рівень національної духовної культури.

  Завантажити