Розглянуто теорію рефлексії у музичній творчості, суттю якої є обгрунтування музики як аналога homo cognitio (через Я-образ автора), зумовленої вимогами категоріального синтезу у сучасій когнації (семіотики культури, аналітичної герменевтики, онтології, метафізики, християнської антропології). Проаналізовано рефлексію як модус свідомості та семіотичного об'єкта. Зазначено, що змістом рефлексивного образу є акт усвідомлення власної свідомості та самоздійсненості особистості (авторські роздуми щодо життя, смерті, Богопізнання). Мовна рефлексія створює іманентні моделі художньої типізації, якими є внутрішня мова, двосвіття, подвоєння, спілкування, монодрама, драматургія типу сходження, синергія). Запропоновано тезу, що рефлексивний стиль мислення як системне явище утворює знакову парадигму музичної культури XX ст., що зумовило розробку синергійної концепції, яка базується на культур-антропологічному синтезі та соціокультурній еволюції рефлексивної семантики (від віденського класицизму до українського відродження останньої третини XX ст.).

  Завантажити