Вперше розглянуто діалогічну природу особистісної відповідальності за Іншого на підставі системного вивчення діалогічної етики. Показано, що даний підхід дозволяє на глибинному онтологічному рівні досліджувати відповідальність та виявити докогнітивні передумови її формування. Проаналізовано процес становлення діалогічної парадигми, доведено, що етика, формування якої відбулося у просторі філософії діалогу, має персоналістичне спрямування та зорієнтована на утвердження етичного пріоритету особистості шляхом актуалізації її моральнісного потенціалу, що акумулюється в особистісній відповідальності. Вперше осмислено внутрішній вимір відповідальності на онтологічному рівні. Зроблено висновок, що у своєму внутрішньому вимірі відповідальність є іманентно властива особистості. З'ясовано, що у просторі російської релігійно-філософської традиції діалогічна етика не набула широкого розвитку (її автентичний зразок становлять лише праці М.Бахтіна). Встановлено, що специфіка сприйняття ідей діалогізму й осмислення відношення до Іншого у російській філософії обумовлюється ідеєю соборної єдності, яка передбачає домінування відношення "Ми" над відношенням "Я - ти". Розглянуто діалогічний характер людського існування як докогнітивну передумову формування особистісної відповілаьності за Іншого. Проаналізовано ідеї діалогічної етики для сучасної індивідуалістично зорієнтованої моральної свідомості. Доведено, що моральнісний потенціал особистості, закладений у діалогічності способу її існування, набуває прояву в контексті безпосереднього відношення до Іншого. Виявлено, що діалогічна етика, з використанням концепту діалогу до сфери етичної проблематики, формує принципово нове усвідомлення Іншого у некласичній етиці. Доведено, що визначальною установкою діалогічної етики виступає "нормативність Іншого" як запорука особистісної відповідальності.

  Завантажити