Розмежовано форми інтертекстуальності залежно від її природи й особливостей функціонування у східних поемах Дж.Г.Байрона. На базі теорії інтертекстуальності, оніро- й архетипної критики виокремлено домінуючі та периферійні форми інтертекстуальності. З'ясовано, що домінуючою формою інтертекстуальності у Дж.Г.Байрона є онірична. У поетичних творах митця виявлено активне використання форм інтертекстуальності, обумовлених присутністю систем архетипів "малого" та "великого" світів, зокрема архетипом життя/смерті й імагологічним і часопросторовим архетипами. Серед периферійних форм інтертекстуальності виокремлено текстуальні, контекстуальні та метатекстуальні зразки. Здійснено структуризацію виділених форм інтертекстуальності як поетичної парадигми байронівських текстів. Встановлено суттєву роль інтертексту, зокрема, оніричного, незважаючи на його несвідому природу, що в добу романтизму прирівнювалась до особливої форми світовідчуття, імперативом в якій постає трансцендентність.

  Завантажити