Дисертаційна робота присвячена вивченню закономірностей позиціонування Степана Бандери у соціокультурному просторі України, який вбирає різні рівні суспільно значущої діяльності людей – науковий, освітній, громадсько-політичний, культурний, медійний. Дослідження надало можливість простежити еволюцію наукової репрезентації очільника ОУН(б), виявити ступінь відображення діяльності С. Бандери у шкільній підручниковій літературі, проаналізувати суспільно-політичне заломлення його постаті, вивчити символічний простір довкола неї, відстежити нагромадження характеристик діяча у медіапросторі та вияви інформаційного протистояння, визначити динаміку сприйняття його українським суспільством. Аналіз історіографії проблеми показав наявність певних здобутків науковців у вивченні репрезентації імені С. Бандери у соціокультурному просторі. Відзначено, що окремі її аспекти на порядок денний були поставлені дослідниками на зламі 1990-х – 2000-х рр. Каталізатором наукового інтересу до теми стало 100-річчя з дня народження Провідника ОУН(б), під впливом чого з’явилися спеціальні публікації авторства В. В’ятровича, В. Трофимовича, В. Футали та інших істориків. Наступна хвиля актуалізації історіографічного виміру позиціонування постаті С. Бандери була зумовлена початком російської агресії на терени України у 2014 р. Як наслідок, у другій половині 2010-х рр. постала низка проміжних досліджень щодо рівня опрацювання, етапів і контенту праць, тією чи іншою мірою зосереджених на постаті лідера ОУН(б). Проте протягом усього історіографічного періоду, від 1990-х до початку 2020-х рр., роботи щодо репрезентацій постаті С. Бандери, якщо й аналізувалися, то переважно у загальному контексті здобутків вивчення українського національно-визвольного руху ХХ ст., передусім історії ОУН. Спеціальну увагу підсумкам опрацювання його постави у соціокультурному просторі приділили небагато науковців, що спонукало до проведення спеціального дослідження. Дисертаційна робота спирається на комплекс історичних джерел, які за походженням і способом збереження інформації об’єднано у чотири групи: писемні, речові (пам’ятники та музейні експонати), лінгвістичні (назви вулиць і гасла), електронні (офіційні сайти установ, Інтернет-портали, електронні медіа, довідкові веб-ресурси, соціальні мережі, блоги). Найширшою є перша група, що у дисертації представлена історіографічними джерелами, законодавчими актами, працями С. Бандери, мемуарною літературою, навчально-методичними роботами з викладання історії в школі, періодичними виданнями, матеріалами соціологічних досліджень. Методологічні засади дослідження включають принципи наукового пізнання (наукової об’єктивності, історизму, багатофакторності, наступності) та комплекс методів – загальнонаукових (емпіричний, аналітико-синтетичний, індуктивно-дедуктивний, проблемно-хронологічний, статистичний, логічний, діалектичний, узагальнення), які дали змогу вибудувати загальну конфігурацію дослідження, а також спеціальних історичних (історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-генетичний, історико-біографічний), що застосовано при дослідженні змін у часі у визначених об’єктах. Оскільки історична наука наразі виступає одним із дієвців інформаційного протистояння та є важливим елементом соціокультурного простору, у дисертації приділено увагу визначенню місця постаті С. Бандери у процесі опрацювання української історії. У формуванні наукових уявлень про нього виокремлено два етапи: радянський (50–80-ті роки ХХ ст.) та доби Незалежності України (90-ті роки ХХ – початок ХХІ ст.). Показано, що на першому склалися два діаметрально протилежні концепти української історії, а в її контексті – історії визвольного руху, в рамках якої позиціонувалася постать С. Бандери. У радянській концепції український націоналізм потрактовувався як «найбільший ворог українського народу». Їй притаманні ідеологічна зашореність, перекручування та замовчування фактів, фальсифікація подій, відверто брутальне ставлення до провідних діячів ОУН. Щодо постаті С. Бандери, то на сторінках наукових праць вживалося загальне поняття «бандерівці», його ж особистість майже повністю «випала» з полю зору професійних істориків. Паралельно інтелектуали з української діаспори, незважаючи на ідеалізацію чи категоричне неприйняття діяча через певну політичну заанґажованість, своїми публікаціями розкрили найважливіші віхи активного буття Провідника ОУН(б), заповнивши вакуум, що утворився довкола його імені в радянській Україні. Проте їхній доробок не міг повністю задовольнити науковців, оскільки написані «по гарячих емоціях», ці праці позначені пропагандистською декларативністю та страждають на обмеженістю в історичних джерелах через відсутність доступу до архівосховищ України. Як наслідок, до початку 1990-х рр. вивчення постаті С. Бандери залишалося далеким від повноти та наукової об’єктивності. Наголошено, що здобуття Україною державної Незалежності кардинально розвернуло наукові інтереси істориків, уможлививши зосередження на українській проблематиці...

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат