Дисертація присвячена теоретико-методологічному обґрунтуванню положень та розробленню науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення державного регулювання розвитку інтелектуального капіталу у сфері вищої освітиУкраїни в умовах європейської інтеграції.У дисертації класифіковано концепції державного управління в національних системах вищої освіти, з огляду на рівень її державної підтримки. Обґрунтовано застосування модульної редакції системного підходу до дослідження процесувідтворення інтелектуального капіталу в сфері вищої освіти. Застосування модульної редакції системного підходу дає змогу визначити наукові ресурси, пізнавальні можливості, які потрібні для посилення потенціалу системного підходудо дослідження процесу відтворення інтелектуального капіталу в сфері публічного управління вищою освітою.Сформовано методологічний підхід до дослідження відтворення інтелектуального капіталу у сфері публічного управління вищою освітою.Модульними компонентами відтворення інтелектуального капіталу визначено: суб’єктний, об’єктний, процесний та середовищний.Визначено закономірності розвитку вищої освіти в національних системах світу, з виокремленням основних з них, які мають значний вплив на процеси змін, що відбуваються: розвиток транснаціональної освіти; розвиток онлайн-освіти; розвиток інтеграції та формування ієрархії ЗВО у світовому освітньому просторі.Розвинуто концептуальне положення щодо зростання віддачі вкладень у процесі відтворення інтелектуального капіталу в сфері вищої освіти. Доведено, що такий процес передбачає випереджальне накопичення інтелектуального капіталу в сферівищої освіти. Установлено, що завданнями держави, відповідно до основних положень концепції бенчмаркінгу ОЕСР, є своєчасність розпізнавання мінливих у ході соціодинамічних циклів соціальних властивостей освітніх послуг іпереміщення їх з однієї базової групи в іншу.Визначено домінантні тенденції та сформовано пул характеристик трансформації системи державного регулювання вищої освіти в контексті забезпечення компетентнісного підходу до освітньої діяльності крізь призму вимог ринку праці. Проведений аналіз взаємозв’язку між наявними цілями розвитку наукової та освітньої політик, їх концептуальними підставами показав, щоключовою проблемою є кардинальна зміна інституційної основи. Найбільш ефективним підходом, що дозволяє досягнути найкращих значень в аспекті інтернаціоналізації вищої освіти, визначено підхід, за якого інтернаціоналізація тлумачиться як результат діалектичної, складної взаємодії учасників ринку освітніх послуг на глобальному, національному та локальному (місцевому) рівнях.Конкретизовано форми реалізації стратегії інтернаціоналізації у ролі показника конкурентоспроможності національної системи освіти в умовах боротьби за таланти. При розробленні механізму реалізації стратегії інтернаціоналізації освіти з формуванням освітніх кластерів, ураховано вектори розвитку, що наведені у Національній економічній стратегії на період до 2030 року,основні положення Стратегії зовнішньополітичної діяльності України, а також положення Стратегії державної міграційної політики до 2025 року та Стратегії розвитку вищої освіти в Україні на 2022–2032 роки.Проведено аналіз основних підходів, що оцінюють вплив вищої освіти на розвиток економіки, а саме: традиційний економічний підхід, компетентнісноорієнтований підхід, оцінка внеску вищої освіти як драйвера інноваційної діяльності економіки, методологія ОЕСР. Доведено, що стратегія набору іноземних студентів у сукупності зі стратегією інтернаціоналізації та комунікаційною стратегією вищої освіти повинна розроблятися з урахуванням усіх форм інтернаціоналізаціїосвітнього процесу на різних рівнях навчання. Розроблено механізм державного управління формуванням інтелектуального капіталу на рівні вищої освіти в Україні.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат