Дослідження комунікації – один з мейнстримів сучасної філософії. «Комунікативний поворот» спричинив появу різноманітних ракурсів вивчення комунікації в усіх гуманітарних дисциплінах. Ці доробки нині потребують осмислення і узагальнення. Кожен дослідник намагається дати власну відповідь на питання про те, чим є і чим не є комунікація, і завдяки розмаїттю запропонованих відповідей ситуація ще більше заплутується. Стає нелегко зрозуміти, що таке комунікація сама по собі, та й саме питання про те, що таке комунікація, набуває багатьох додаткових вимірів. Метою дисертаційної роботи є виявлення багатовимірністі парадигмального впливу на суб'єкта-дослідника при конструюванні стратегії дослідження комунікації.У роботі отримало подальший розвиток уявлення про парадигмальний аналіз як про процес виявлення підстав, на які спирався дослідник під впливом різних установок.Зроблений висновок про те, що суб'єкт-дослідник завдяки входженню в ситуацію спостереження на першому рівні рефлексії переживає дисоціацію, а згодом дисперсію і трансформується в композицію комунікативних станів, що безперервно перезбируються. При вхоженні в стан рефлексії другого рівня суб'єкт- дослідник перезбирує себе наново і віднаходить себе як цілістність у становленні, що втримується автокомунікацією. Децентрована рефлексія (різновид рефлексії другого рівня) виявляється важливим інструментом парадигмального аналізу, оскільки дозволяє послідовно стати на місце іншого дослідника, проаналізувати впливи, яким він піддається, а також ніби «із середини» прожити різні дослідницькі ракурси і особисті вибори, що формують індивідуальну стратегію.В роботі проаналізовані уявлення про комунікацію, що виникли під впливом різних парадигм (парадигми складності, системної парадигми в розумінні Н.Лумана, мережевої парадигми, парадигми комунікативного розуму та ін.). Зроблений висновок про те, що парадигми і дослідницькі стратегії взаємно доповнюють одне одну. Парадигма диктує, в який саме спосіб повинно будуватися дослідження, щоб відповідати критеріям науковості, зафіксованим у даній дисципліні, в даному науковому співтоваристві, в даний момент часу. Стратегія дослідження – це шлях, обраний конкретним дослідником, в якому можуть поєднуватися різноманітні епістемічні, парадигмальні, методологічні, теоретичні впливи, а також вплив численних «поворотів». Водночас в обраній стратегії виявляється індивідуальне творче, авторське начало дослідника. Введений у науковий обіг термінологічний конструкт «знаннєве тіло», що являє собою комплекс знань, які увійшли «у плоть і кров» суб'єкта, стали своєрідним аналогом тіла, вирощеного не з білкової матерії, а із «знаннєвої».Розроблене уявлення про парадигму як про своєрідний синтез дослідницьких конструктів, що виникають і постійно перезбируються в комунікації наукового чи філософського співтовариства.Парадигми, епістеми, методологічні підходи, під впливом яких опиняються учасники співтовариства, метафорично зрівнені з комунікативними станами співтовариства, композицією яких наперед визначається комунікація його учасників.Сформульоване уявлення про комунікацію як про дослідницький конструкт, який кожен дослідник «збирає» для вирішення власних наукових і філософських завдань. Запропоноване трактування комунікації як драйвера подієвого часу, здатного змінювати конфігурацію сталих зв'язків та асоціацій між акторами, створювати умови для перезбирання систем або мереж і бути провідником контингентності в ситуації «тут і тепер».Ключові слова: децентрована рефлексія, дослідницький конструкт, збирання, знаннєве тіло, комунікація, конститутивні елементи парадигми, парадигма, стратегія дослідження, суб'єкт-дослідник.

Постачальник даних: УкрІНТЕІ (Український Інститут науково-технічної експертизи та Інформації)

  Завантажити автореферат